Історія Жилівка

Історія

На території села виявлені знаряддя раннього палеоліту (ашельська культура – 300-150 тисяч років тому) гостроконечники, скребла, відщепи, рубила. Обстежуючи урочища були знайдені знаряддя праці середнього палеоліту, матеріали трипільської культури: черепки глиняних посудин, пряслиці для веретен, рештки випаленої глини із стін жител, шліфовані крем’яні сокири, голки, статуетки тощо.

Колишній вчитель школи – Феодосій Ісайович Боцул твердив, що слов’янські поселення краю мали зв’язки з даками в IV-V ст. Це засвідчують знахідки монет Римської імперії часів Антонія, Августа, Трояна, рештки горщиків, амфор, жител. В 1959 році в південній частині села було виорано камінь у формі піраміди, верхня частина якого зрізана. Зверху на камені був влаштований металевий круг із надписом «Троянія – Юлінія» «ТКА».

В урочищі «Гропи» жили землеробські поселення Черняхівської культури II-V ст. Житла їх були наземними, стіни сплетені з лози та обмазані глиною. Знайдені рештки обпаленої глини, відбитки соломи, культурних злаків, землеробські знаряддя. Черепки цієї культури показують, що гончарська кераміка майстерно виготовлена і поділялася на 2 основні типи. Перший з них – столовий посуд сірого або чорного кольору, старанно вироблений з глини без домішок з добре лощеною поверхнею. Другий – становить кухонний посуд, виготовлений з грубо перемішаної глини з крупним піском та кварцом.

Документи Чернівецького архіву повідомляють про першу письмову згадку села Синжер (Жилівка). Воно було засновано Гавою де Шендрень, який приблизно в 1635 році купив маєток у Костянтина Стирчі, пиркалаба (коменданта) міста Хотина. В 1646 році черговий пиркалаб Белан купив у Гави де Шендрень цей маєток за 40 левів. На той час село було заселено резишами (резиші становили перехідний стан між вільним селянством та боярами. Вони сиділи на своїх посілостях, були незалежні і користувалися деякими винятковими правами щодо оплати податків і мита.

Стосовно історичної топонімії назви «Синжер». Село на початку XVII ст. називалось Синджорзенія (молд. ім’я Синджорз від лат. – святий Георгій). З 1646 року село називали Синджерень; 1658 – Синджеряни; 1677 – Синджеренія; 1817 – Синчерул; 1843 – Синжера; 1920 – Синжер. Топонім від молдавського синжер означає «дерен», «кизил». Серед односельчан можна почути інше тлумачення: від молд. синже – «кров».

За радянського періоду внаслідок Указу Президії Верховної Ради УРСР від 7 вересня 1946 року історичну назву села замінили. В обласному архіві є документ, де вперше згадується нова назва села – Жиливка (рос. мовою) – 31 жовтня 1947 року. Що ця назва означає ніхто пояснити не може. В селі побутує версія, ніби «Жилівка» походить від прізвища тодішнього першого секретаря Новоселицького райкому партії Жиленка. В партійному архіві знаходимо, що 11 листопада 1940 року на посаду першого секретаря Новоселицького ВКП (б) справді було призначено Жиленка Ф.І. Якщо припущення односельчан знайде документальне підтвердження, то залишиться жаль, що керівники та інтелігенція села не мають бажання тепер домагатися відновити справжню історичну назву населеного пункту.

 

Вперше у селі

*       У 1888 році на кошти громади та церкви була відкрита початкова трьохкласна школа, де навчалися 18 учнів. Вчителем був священик Сергій Благосконов. У 1929 році школа називалася «Форосна-Синжер». Її відвідували 82 учні, а навчали їх вчителі Звірка Єремія та Славинська Варвара.

З кінця 1899 року школа була в приміщенні жителів Скицька Сави Андрійовича, Кирничного Івана Васильовича, Боцула Іларіона Ісайовича. З 1921 по 1924 рр. – в будинку Гусана Томи Васильовича. З 1924 по 1931 рр. – в будинку Боцула Іларіона Ісайовича. З 1931 по 1936 рр. – в будинку Антонюка Івана. В 1936-1946 рр. – в Іванова Володимира. 1947 до 1973 – в панському будинку. З 1973 школа переходить в нове двоповерхове типове приміщення.

Першими директорами були:

семирічної школи в 1947-1949 рр. – Васильков Віталій Дмитрович;

нової дев’ятирічної школи з 1973-2007 рр. – Попадюк Дмитро Степанович;

навчально-виховного комплексу з 2007 року – Скицько Раїса Антонівна.

*       З 1812 по 1918 роки село увійшло до Хотинського повіту Бессарабської губернії та було приєднано до Російської імперії.

*       У січні 1919 року у Хотинському повстанні прийняли участь більше 20 чоловік із Синжера. Коли румунські солдати збирали в селі фураж (їжу для коней), Скицько Григорій Петрович, Бадюк Степан і Кирничний Іван з гвинтівок убили двох солдат. За це румуни спалили 6 хат та розстріляли ні в чому не винного Ільчука Іллю Івановича. Активісти Хотинського повстання назавжди залишили село.

*       На початку XIX ст. із села Дорофіяни (Румунія) до Синжера була перевезена дерев’яна церква, як подарунок від румунської пані Катерини. Особливу мелодійність мають дзвони, датовані 1811 роком.

*       Першими головами села були Козак Іван Якович (1940-41 рр.; 1944-46 рр.) та Булавка Лідія Василівна (1991-94 рр.)

*       В 1946-47 рр. радянська влада організувала в селі заготівлю продуктів. В селян відібрали все вирощене, навіть насіннєвий фонд. Геноцид вкоротив віку багатьом односельчанам.

*       В 1947 році розпочалась організація колективного господарства «30 років Жовтня». Першими головами колгоспу були Гарщук Єпіфан Васильович (1947-51 рр.) та Мартиненко Антон Деомидович (1991-93 рр.).

*       Перша завідуюча бібліотекою стала Василькова Наталя Василівна (1951-53 рр.). Бібліотека була в хаті Шинкар Мотрини.

*       Кращі механізатори села: Дмитращук Іван Мефодійович, Гаращук Касіян Григорович, Пислар Касіян Іванович, Козак Володимир Васильович, Гаращук Микола Онуфрійович, Хаврик Іван Артемович, Кирничний Іван Миколайович, Васильков Валерій Ілліч.

*       Перша вантажна машина з’явилася в 1950 році. На ній працювали Дячук Іван Григорович та Ільчук Андрій Васильович.

*       Перша майстерня по дереву була в будинку Вольського Івана Павловича.

*       Першими власниками кузні стали Скицько Василь Пилипович і Васильков Севастян Матвійович.

*       Вітряки діяли з 1940 до 1960 рр. Три – на півдні села (з боку с. Форосна). Власником першого вітряка був Козак Дорофтей Федорович, другого – Скицько Іван Петрович, а третього – Ватаман Григорій Пантелейович. Млин біля ферми належав Стратійчуку Феодосію. А п’ятий, що знаходився на східній околиці села утримували Ватаман Сава та його син Ватаман Іван Савович.

*       Перший колгоспний тік збудували в урочищі «Яма» в 1947 році.

*       Крамниця знаходилася на місці теперішнього проживання Іванова Валентина Михайловича. Торгували залізними речами, тканинами, одягом, продуктами, гасом євреї Юзя та його дружина Ліма. Лавка проіснувала до 1946 року.

*       Корчма була у Василькова Дмитра Дмитровича та його дружини Тетяни Василівни. Продавали алкогольні напої, солодощі, тютюнові вироби та інше. Сюди збирались чоловіки, які мали гроші. Тут пили, співали, грали в карти. Пропивали і програвали коней, худобу, землю. Інколи, напившись, в корчмі ночували. А на ранок, за сільським звичаєм, їхні дружини гарно вдягнені приносили чоловікам вишукані харчі.

*       Перші три криниці викопані братами Васильковими: Дмитром, Мафтеєм та Ферапонтом називалися «Паламареві». А криниця-журавель в урочищі «Стависько» з’явилася у 1927 році завдяки братам Антонюкам: Іванові, Філімонові та Василеві.