Історія Зелений Гай

Зелений Гай (Новоселицький район)
село Зелений Гай
Країна Україна
Область Чернівецька область
Район/міськрада Новоселицький район
Рада Зеленогайська сільська рада
Код КОАТУУ 7323082401
Основні дані
Населення 1891
Поштовий індекс 60307
Телефонний код +380 3733
Географічні дані
Географічні 48°13г38″ пн. ш. 26°12’50»
координати сх. д.
Середня висота 137 м над рівнем моря
Місцева влада
Адреса ради 60307, Чернівецька обл.,
Новоселицький р-н, с. Зелений Гай, вул.
Шевченка, тел. 64-2-31

 

Село Зелений Гай розташоване на лівому березі річки Прут в 5 км від районного центру. Поруч з селом проходить залізнична колія Чернівці-Київ, автомагістраль Чернівці-Кишинів.
У населеному пункті проживає біля 1800 людей різного віку. Вперше територія села була заселена ще у кам’яну добу, але в письмових документах згадується з 1754 року.
В ІХ-ХІ ст. село входило до складу Київської Русі. Після розпаду Київської держави територія села, як і вся Північна Буковина, ввійшло до складу Галицького, а пізніше — Галицько-Волинського князівства. Згодом землі грабувалися татарськими ханами і турецькими яничарами, хазяйнували на ній австрійські барони і румунські бояри.
Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. село потрапило під владу Австрії. Першими поселенцями були втікачі. Спочатку виникло поселення Гучулина (теперішня Голубівка), яке складалося з кількох сімей на прізвища Топало і Горбатюк.
Згодом виникає поселення Лехучени-Тевтул — теперішній Зелений Гай, де оселилися сім’ї Бомбак, Костюк, Шинкарюк та інші. Пізніше ці два поселення об’єдналися в одне село, де вже було 120 дворів. Першим поміщиком був Тевтул, якому належало 60 га землі.
3 1918 року село було окуповане румунськими боярами, які забороняли розмовляти рідною мовою. Існуючі школи закрили. Кращі землі захопили румунські поміщики. Зокрема, Черкавський-Бецул володів до 70% землі у Голубівці і Зеленому Гаї.
Після возз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною в селі було відкрию дві початкові школи, два клуби, бібліотеку, медичний пункт. Першим головою сільської ради був Лозовінський Костянтин.
Важких страждань жителі села зазнали в роки другої світової війни. 30 односельчан загинуло на полях боїв. У повоєнні роки жителі села жорстоко переслідувались і багато людей було репресовано.
У 1948 році в с.Зелений Гай організовано перший колгосп, першими членами якого були К.А. Молотинський, Ю.С.Гнатюк, П.Є.Гончарюк та інші.
На сьогоднішній день на території села знаходиться агро виробниче об’єднання «Зелений Гай».
Довжина села 3750 метрів, ширина 1990 метрів. Загальна площа села 540000 м.кв. Центр села — Зеленогайська сільська рада. Село розташоване за 4 км від районного центру — м. Новоселиця, за 1 км. від залізничної станції Лихучени, за 25 км. від обласного центру — м. Чернівців. Через село проходить дорога міжнародного значення.
Нинішнього року наше село газифікували і зараз в будинках зеленогайців горить блакитний вогник природнього газу.
В селі є аптека, пункт зв’язку, фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, дитячий садок. Введено в дію нову телефонну станцію.
На теритрорії села розташований асфальтно-бетонний завод Чернівецького МАП „Агрошляхбуд» та дробильно-сортувальна дільниця Новоселицького заводу залізобетонних виробів.
У селі Зелений Гай на даний час налічується близько 20 підприємців. Вони відкрили магазини, кафе, кузню, надають побутові послуги. Завершилося будівництво станції технічного обслуговування автомашин та газозаправної станції. Відкрито ще одну автозаправну станцію.
Та найбільше багатство села — його люди. Тут народився відомий український поет, член спілки письменників України, автор збірок віршів для дітей та повісті „Пригоди кота Мури» Роман Кухарчук.
В селі народився і проживає Герой Соціалістичної праці Сидонія Флорівна Шинкарюк.
Кожен зеленогаєць — це людина трудолюбива, чесна, добра, весела. Ми пишаємось тим, що проживаємо в цьому мальовничому селі серед гарних людей.

Найкраще в світі місце — рідний край: Земля багата, буковинська плідна.
Цвіте село моє Зелений Гай
Маленька Батьківщина моя рідна
Куди б життя нас вдалеч занесло
І звідки б не верталися ми з вами
Всі три дороги, що ведуть в село, Привітно нас зустрінуть ясенами.
(Лілія Аронець)

Село Зелений Гай розташоване на лівому березі річки Прут. Сусідами нашого села є села Припруття, Слобода, Сторїнці Новоселицького району, місто Новоселиця, а за Прутом — села Горбово, Банчени, Мольниця Герцаївського району.
Перша згадка про наше село — 1754 року. Назва його походить від особового імені поміщика Костянтина Тевтула, який 1754 року дістав вотчину і дідизну — нижню частину с. Легучєни. Окремим поселенням ця половина стала в австрійський період. Отже, село наше звалося до 1946 року Легучєни -Тевтул.
За спогадами Грушевича Володимира Івановича є така версія виникнення села. Колись давно річка Прут текла попід горб – в салатурі ( що на межі зі Слободою та Строїнцями ). Територію села тоді займали ліси, в яких росли дуб, липа, берест. Згодом Прут ламав ліси, доки не дійшов до румунського горба (нинішнє русло). На звільнених від лісу галявинах почали селитися перші мешканці. Це були жителі сіл Топорівка та Чорнівка — Горбатюки, Довганюки, Книжницькі. Жили вони в бурдеях (землянках).
Друга хвиля переселенців була поляками. В основному — це жителі нинішньої Івано-Франківської області, точніше її гірських районів. Земля, на якій вони проживали, не була родючою, а наші багаті землі здавалися їм неабияким багатством. Це були Потоцькі, Галевські, Даники, Паники.
Третім поселенням були маленькі панки: Чернавські, Нігайло. Вони захоплюють великі шматки земель. Згодом до них приєднався заможний Гайнек.
Остання хвиля поселень — євреї. Серед них Маркус, Кейник, Павбор.
Земля населяється аж до потіка.
Насильницький поділ нашого краю наприкінці XVIII ст. — на початку XIX ст. між різними державами позначився і на долі місцевої топоніміки. Це можна дослідити на прикладі сіл Строїнці, Селище та Голубівка (колишня Гугулина чи Гоголина).
До XVIII ст. ці поселення складали єдине село Строїнці. Від XVIII ст.
окремо згадуються Нижні Строїнці (пізніше — Новоселиця — нині наш райцентр) — це територія старого села — і Верхні Строїнці (по річці Прут і річці Рокитній).
В 1828 р. територія старих Строїнців (нині — Селище) відійшла до Австрії і впродовж всього австрійського періоду називалась Австрійська Новоселиця або «Новоселиця дін Буковина».
Верхні Строїнці (по Пруту) теж відійшли до Австрії і з кінця XVIII ст.за цим поселенням закріплюється нова назва — Гоголина.
Доцент кафедри релігієзнавства і теології ЧНУ їм. Федьковича І. Чеховський, доводить, що переважна більшість назв сіл Чернівецької області в своїй основі мають особові імена, як українського, так і румунського походження :
— Кошило
— Станило
— Тереш
— Лихач
— Шандро
Від українських походять назви : Кошуляни (від Кошило), Стальнівці (від Станило), Тарасівці (від Тереш), Костичани (від Костя); від молдавський імен : Строїнці (від Строє), Шиндряни (від Шандра), Легугєни (від Лехач або «Легач») — чуємо це ім’я у назві нашого села Легугєни.
У 1886 році — протягнуто залізницю з міста Чернівці до початку Новоселиці. У багатьох людей нашого села з’являється професія — колійник (залізничник).
Скасування австрійським урядом кріпацтва сприяло розвитку села. Тут була відкрита школа, побудована крамниця, упоряджено сільські дороги, розширене кустарне виробництво (водяний млин, швейна майстерня з виготовлення взуття). Це були дрібні підприємства, де виробництво здійснювалось вручну.

Ліберальна політика Австрійської імперії давала змогу та широкі можливості землекористувачам, внаслідок чого були досягнуті певні успіхи в сільському господарстві Багато жителів села служили солдатами в австрійські армії.
На той час наше село було на кордоні трьох держав. Адже село було австрійським, Строїнці — російське, а за Прутом — румуни. Як жартували тоді наші односельці: „Один добрий півень на три державі піє.»
Школа знаходилася в будинку Литвин Марії, яка здавала одну кімнату для навчання. Вчилися в три зміни. Предмети викладалися українською та німецькою мовами.
Після воєнних дії Першої Світової війни та розподілу Європи, в 1918 році наше село було окуповане боярською Румунією. Окупанти запровадили жорсткий режим терору. Заборонялося навіть розмовляти рідною українською мовою.
За 1930-1932 роки у селі побудована школа (нині це приміщення пошти). Викладачем в той час працювала Анна Єкар. Навчання велося виключно румунською мовою. За найменші провини чи спілкування рідною мовою жорстоко карали різками.
28 червня 1940 року жителі села з радістю зустрічали Червону Армію. Але їх радість була короткою. Адже 26 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна, а вже 6 липня 1941 року село було знову окуповане німецько-румунськими загарбниками.
2 квітня 1944 року наше село було звільнене від німецько — румунських загарбників вошами 42 гвардійської стрілецької дивізії (51 корпусу) під командуванням Героя Радянського Союзу генерала-майора Д.О.Боброва.
Спогадами про війну ділиться Лозовінська Домка (дівоче прізвище – Делей):
„Це була неділя. Ми сиділи на толоці на траві. Раптом почули гудіння літаків. З лісу, з-за Прута летіли три німецьких літаки. Один з них полетів у
бік Банчен, другий — на залізницю, третій — до нас на ти. Сирбію (кут села з боку Припруття), коли пролітав над нами, то почав стріляти. Мене поранило в ногу. А потім кожного дня над нашим селом летіли літаки — бомбардувати Чернівці.
Згадує Володимир Гуцул, житель Голубівки (Кут села зі сторони Новоселиці) :
„Я ще був малим. Одного дня ми з сестрою були біля ветеринарноі аптеки. Там німці розстрілювали євреїв. В долині лежала купа вбитих. Ми злякалися і втекли додому.»
Після звільнення села до Червоної Армії було призвано 59 чоловік, із них 25 — не повернулися, полягли смертю хоробрих, за Батьківщину. Їхні імена навіки викарбовані на дошці меморіалу загиблим воънам Великої Вітчизняноъ війни, який розташований в центрі села. Після закінчення війни у мирний час, почалася розбудова села Зелений Гай.
У 1946 році сталася знаменна в історії села подія — об’єднання двох сіл: Лехучени-Тевтул та Голубівки. Нове об’єднане село назвали Зеленим Гаєм. А воно і справді нагадує гай. З весни до осені зеленіє кожне подвір’я, кожна вуличка, кожен куток.
Слід згадати, що до об’єднання в одне село наші села були досить різними. Лехучени-Тевтул відносилось до Садгірського району , а Голубівка -до Новоселицького. У кожного з цих сіл була своя школа, свій колгосп. Після об’єднання початкова школа розміщувалася на Голубівці, а середня ланка — на Тевтулі.
Школа в селі заснована 1928 році з семирічним терміном навчання.
У 1983 році побудована нова школа на 320 місць. В ній є спортзал, майстерня, ігрова кімната, спальня, їдальня. До 1992 року школа була восьмирічною, а з 1992 року стала середньою. Нині в школі навчається 194 учні та працюють 32 педагогів.Памятник01

В центрі села, під вербою, що зажурено схилила голову , стоїть на постаменті фігура воїна визволителя, який рукою вказує на обеліск з викарбуваними на ньому іменами воїнів , які в роки війни віддали своє життя за мирне і щасливе сьогодення.
66 років, що відділяють нас від хвилюючих травневих днів 1945 року, принесли величезні зміни в життя людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Памятник02

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У селі є ряд торговельних точок. Є два державні магазини де завжди багато людей які приходять за різними покупками.

Магазин04

Школа05

СТАРИЙ КЛУБ

Колись наші дідусі, бабусі, батьки своє дозвілля проводили в старому клубі.
А в 1969 році в нашому селі був побудований новий клуб, де дорослі і діти можуть культурно відпочити : подивитись цікавий фільм, відвідати дискотеку.

Клуб06 Клуб07

У 1966 році в селі був збудований дитячий садочок «Сонечко», який працює і сьогодні.

У 1983 році в селі була збудована нова двоповерхова школа на 230 дітей з великим спортивним залом, майданчиком для спортивних ігор.