Історія Ванчиківці

3а розповідями старожилів село Ванчиківці знаходилось між сучасними хутором Ванчинець та селом Ванчиківці під назвою Дондушани і виникло за однією версією 1385 р. а за іншою 1435 р.

Напевно в Дондушанах жило багато людей, тому що багато старожилів пам’ятають рештки старого кладовища. До недавнього часу зберігся кам’яний престол з хрестом — рештки церкви, що теж свідчить про велику кількість населення села.
Село Дондушани належало феодалу, котрий володів багатьма помісттями, але його головне помісття і головний двір знаходились в Бушанах Бесарабія. Довгий час село знаходилось під турецьким гнітом. Оскільки поміщик в Бесарабії мав більше земель, але йому не вистачало робочої сили, він переселив частину селян в Бесарабію. Переселені селяни започаткували нове село під такою ж самою назвою — Дондушани (зараз в Молдові).
Через деякий час поміщик на ім’я Ванчу купив село, збудував свій маєток недалеко від річки Прут у центрі сучасних Ванчиківців, на місці Будинку культури, залишки будівлі двору та ставка знайдені у середині ХХ ст. Поступово жителі села почали будувати свої хатки біля двору поміщика. Пізніше з’явився цвинтар і церква рештки яких збереглися й понині. А згодом щоб не виникала плутанина з двома Дондушанами село почали називати Ванчиківці.
Існує й інша легенда буцімто Ванчу був не поміщиком, а селянином, який підняв селян проти турецьких загарбників. Багато жителів села Ванчиківці прибули з їнших місцевостей.
Так прізвища Прісакарь, Морарь, Падурарь, Буліга. Куку — румунського походження, а Діліон, Глігор грецького, Огранович — сербського. Мешканці прибували сюди в пошуках кращої долі, шукали свободу від одних і потрапляли в кабалу до інших. Деякі намагались уникнути рекрутської повинності, так як перших рекрутів звідси забрали в 1877 р.
Село Ванчинінці як вже згадувалось належало поміщику. 3береглися записи судового процесу від 1761 р. між поміщицею, що володіла селом ( ще Дондушани) та іншим поміщиком котрий володів маєтком на правому березі Прута.
В 1800 р. з’явились перші мітричні записи населення при церкві. Після приєднання Бесарабії до Росії в 1817 був проведений перепис населення згідно якого в селі проживало близько 100 чоловік. Серед них 1 священик, 2 дяки, 5 циганів і жодного вчителя.