Освіта Слобода н

В 1862 році в Слободі було відкрито першу школу. Навчання в школі проходило на рідній мові. Що року в школі відбувалось вшанування пам’яті Шевченка. Наприкінці XIX століття першими учнями які, закінчили школу і продовжили навчання, були Бурдейний і Товмацький. Вони вступили до вчительської семінарії Чернівців і стали обидва вчителями. Перший з них Бурдейний був після першої світової війни директором школи в Слободі, а другий загинув в тій самій війні на фронті. Школа пробудила і підняла у слобідських селян національну і соціальну свідомість. Про це свідчить те, що в 1890 році було відкрито читальню, першу читальню на Буковині, філіал “Руської бесіди“. В селі було організовано й відкрито кооператив, який в той час назавали “ ферайною“.

 

В 1913 році силами учнів, які вчилися у другій державній гімназії в Чернівцях ( Ткачук Василь, Гуменюк Нестор, Лупащук Микола, Болехівський Дмитро ) була поставлена перша п’єса. Зміст її був взятий з буковинського життя в селі.

 

Історія нашої школи зв’язана з усією історією шкільництва на Буковині під час молдавського і австрійського панування. За історичними даними Буковина в 15 ст. після розгрому татарської навали попадає під владу молдавський бояр і стає складовою частиною молдавського шкільництва. Цілком зрозуміло, що про шкільництво на Буковині до 14 ст. нема що й згадувати.

Історія нам каже, що не краще становище з освітою на Буковині було і під час молдавського панування. Край не мав жодної публічної школи. Школи існували при монастирях і то не при всіх. В них навчалися діти самої знаті. Учителями були ченці-монахи, які вчили читати і писати, а також закону божого. Багаті люди – бояри наймали для своїх дітей домашніх учителів грецького походження.

На селі в ті бурхливі неспокійні часи, коли людина завжди наслухала з кожного боку наближається небезпека, про школу ну було що й думати.

В 1774 році Буковина підпадає під австрійську окупацію і вже в 1777 році на Буковині відкривається дві школи: одна Сучаві; а друга в Рідківцях.

В цих школах навчаються п’ятдесят учнів. Цікаво що в такому місті, як Чернівці, немає в той час жодної школи.

В 1780 році на Буковині було вже 9 шкіл і 8 учителів. З тих дев’яти шкіл були – три в Сучаві і то по одній в монастирях: Путна, Серет, Підківці, Кімналунг і Чернівцях. З цих шкіл було шість молдавських, решта німецькі і ні однієї української.

В 1786 році Буковина з політичним управлінням і освітою переходить до Галичини. В цей період освіта на Буковині дуже занедбана. З 28 шкіл, які вже існували на Буковині половина перестала працювати.

Тут необхідно нагадати, що керівництво освітою підлягало в той час церкві і тому, коли Буковина об’єдналася з Галичиною освіта перейшла під нагляд латинсько-католицької консисторії у Львові. Але все ж таки під тиском народних мас, за вимогою трудящих, в селах Буковини було відкрито декілька шкіл з українською мовою.

Вже в 1792 році на Буковині налічувалось 32 школи, 1830 р. -42, в 1840 р.-46, в 1850 р.-50 шкіл.

В 1850 році шкільництво на Буковині, за винятком католицьких, переходить під управління буковинської православної консисторії.

В 1870 р. на Буковині було вже 167 шкіл, які іменувались народними. З цих шкіл були: 30 німецьких, 65 українських, 24 румунських, а решта мішаних.

В 1869 році була створена так звана крайова шкільна рада під керівництвом якої перейшла вся освіта. І вже наприкінці 19 ст. і на початку 20ст. було відкрито нові школи-гімназії, особливо в містах, переважно для дітей більш заможних людей.

Це коротенька історія шкільництва на Буковині за період молдавського і австрійського панування, а тепер перейдемо до історії школи с. Слобода.

Село Слобода молоде і невеличке. Територія його входила в давнину до складу території села Раранча тепер Рідківці, звідси і колишня назва нашого села Слободзія-Раранча. І, якщо в нашому селі, за церковними даними, до 1815 року не було навіть церкви, то про школу у ті часи не могло бути і мови.

Аж в 1862 році в Слободзії –Раранча була заснована перша дяківська школа. Спеціального приміщення вона не мала. Розміщувалась у селянській хаті Маліцького. Назва школи – Народна школа с.Слободзія –Раранча. Першим учителем цієї школи був дяк на прізвище Медвідь-Ведмідь. Першими учнями були: Бурдейний Іфтодій, Кучурян Прокіп, Топорівський Андрій та інші. Дяка Ведмедя замінив учитель Левицький, котрий побудував першу школу в нашому селі. Шкільне приміщення складалось з однієї класної кімнати і приміщення для директора школи. Після Левицького 1880 учителем і директором школи став Турушанко. Крім директора школи з’явилися і вчителі. З введенням загальнообов’язкового навчання, у 1891 році в Слободі відкривається чотирикласна народна школа з шестирічним навчанням.

Як проходив навчальний процес у Слобідській народній школі за часів австрійського панування? Візьмемо 1906-1907 навчальний рік. Всіх дітей шкільного віку в усьому навчальному році в Слободі було 237, з них охоплено школою – 226 учнів. Класів систематизованих -2, основних-2, паралельних-2. Учителів було чотири: Туришнко-директор, Лазінський і Робуляки чоловік з жінкою. Характерно і цікаво, що в Слободі в 1906-1907 навчальному році в шести класах навчалось 226 учнів, а в 1972-1973 навчальному році -154 учні з двох сіл: Рідківці і Слободи. З самої Слободи в цих класах навчається лише 74 учні, тобто одна третя дітей 1906-1907 навчального року. Це означає, що народжуваність дітей в Слободі знизилась протягом шістдесяти років більше як на дві третіх.

Навчальний рік в школі починався першого вересня і закінчувався 30 червня з двотижневими перервами – канікулами, під час релігійних свят – Різдва і Великодня. Заняття починалися з 9 години. За браком шкільних приміщень навчання проходило у дві зміни – до обіду і після обіду. Перерви-паузи після кожного уроку не було. Лише одна перерва після другого уроку, яка тривала пів години. Під час уроків, для наведення дисципліни в класі і кращого засвоєння матеріалу, застосовувалася палична система. Взагалі для вчителя в старій школі було девізом: «Без бука, не йде наука». А тому учитель на уроках весь час не залишав бука і за найменше порушення порядку в класі або не вивчення, чи не виконання домашнього завдання, наказував учня бійкою. В результаті учні мали страх перед учителем, не любили його і не поважали школу.

Які предмети в австрійській народній школі?

Поруч з українською мовою вивчались арифметика-чотири арифметичні дії. В п’ятому і шостому входила і геометрія площа квадрату, трикутника, п’ятикутника і кола, а також об’єм куба і циліндра. Вивчалася теж географія цілої земної кулі і коротенька історія Австрії з підручника читанки. Сюди входила і релігія, яку читав піп. Вивчалася і німецька в дуже обмежаному виді: читання, писання та переклад деяких слів без жодних граматичних правил. Зрозуміло, що викладання всіх предметів проходило на рідній мові. В кінці навчального року кожному учневі видавалося свідоцтво починаючи з першого класу і закінчуючи останнім. В 1907 році, після смерті директора Турушанка, на його місце прибуває Токарюк Іван, який завідує школою аж до Першої світової війни. В 1913 році громада будує нову школу-двоповерховий будинок зрозуміло на бетонному фундаменті із цегли, але в зв’язку з війною 1914р., будівництво припиняється.

Перша світова війна і перші воєнні дії розпочинаються на території нашого села., тому що наше село було розташоване на кордоні Австро-Угорської і Російської імперії. Під час війни в багатьох школах на Буковині, особливо в тих місцевостях де відбувалися воєнні дії, навчання не проводилось. В такому стані знаходилась і Слобідська школа,тому що по території нашого села проходила лінія російських оборонних споруд. Вже з перших днів війни, і з наступом російських військ, всі вчителі і директор школи Токарюк покидають школу і подаються на Захід в тил Австрії. Школа залишається пустою. В травні 1915 року російські війська відступають з Карпат і, зупинившись на території нашого села і Ревківців, дають бій австрійцям. Після бою, австрійці відступають і росіяни знову займають наше село. Таке становище триває аж до 1918 року. Протягом цього періоду на території нашого села розташувалось маса російських військ. Одної піхоти знаходилась ціла девізія, а також кавалерія і артилерія. Це було зв’язане з тим, що три кілометри, в західному напрямку від села, проходила перебудова лінія російського фронту. В наслідок цього в Слободі дислокувались такі частини російських військ: 12-та піхотна дивізія до складу якої входили чотири полки: Азовський, Дніпровський, Одеській і Український, а також перша Донська козацька дивізія, не враховуючи артилерійських і різних технічних частин.

За період війни всі шкільні приміщення села Слободи були зруйновані. Зрозуміло, що не війною, а руками солдат, які цеглу нової школи використали зимою на спорудження пічок по сільських хатах, а дерево як паливо. Внаслідок цього у Слободі пропали три школи-одна нова і дві старі.

В 1918 році Австро-Угорщина, як багатонаціональна держава, внаслідок війни і Жовтневої революції, розпадається на декілька національних держав.

Після розвалу Австро-Угорської імперії на селі, виникає безвладдя. Таку ситуацію використовують Північну Буковину, встановляючи свої порядки і закони.

З приходом цієї школи в нашім селі. Першим директором цієї школи призначається Бурдейний Іван уродженець нашого села дійсний педагог і аматор своєї професії. Навчання проводиться в двох селянських хатах. Перші два роки навчання румуни допускають в нашій школі навіть українську мову, згідно з Версальським договором. Але, згодом, румуни стали ігнорувати цей договір, який закріпив за Румунією Північну Буковину і заразом зобов’язав надати всім меншостям як національні так і політичні права, в такому числі і нам, українцям. Але румуни поставили собі за мету денаціоналізувати, а з часом і осміювати нас українців Північної Буковини ніби – це румуни. Які під час австрійської окупації забули свою рідну мову, тобто румунську. Щоб цю акцію здійснити, румуни задумали в першу чергу румунізувати всі українські школи на Буковині. Для цього необхідна була офіційна заява кожної громади, де проживали українці. В заяві мало бути вказано, що населення даної громади вимагає, щоб навчання в іншій школі проводилась лише на румунській мові, а українська мова зайва. І ось, згідно з рішенням румунського уряду, в 1922 році було скликано засідання громадської ради с.Слобода, на якому, крім депутатів, були присутні директори школи, піп шеф жандармів. На порядку денному стояло одне питання «Виключення української мови з місцевої школи і перехід навчання на румунську мову». Першим на засіданні виступив Добровольський. Він став доводити, що ми живемо в румунській державі, а тому потрібно, щоб наші діти в школі вчилися лише на румунській мові, а українська мова для нас не потрібна. Цей виступ підтримав піп за національність ромун. Після їх виступу слово взяв депутат Крокош Ілля, який зокрема сказав, що кожна свідома людина голосуватиме проти такого рішення. По-перше, що наші діти не знають румунської мови, а по-друге, ми не певні, що Румунія буде вічно на Буковині. Його підтримав депутат Тулик Георгій. В цей момент на очах у всіх, шеф жандармів заарештував обох депутатів – Крокоша і Тулика і відправив їх у Чернівецьку прокуратуру, де їх було ув’язнено. Засідання громадської ради було зірвано, але на наступному засіданні під тиском попа, шефа нашу школу румунізовано. В результаті наші діти перестали вивчати в школі свою рідну українську мову. Директора школи Бурдейного, який був теж проти румунізації було звільнено і перенесено в Румунію. На його місце прибуває Токарюк, який був директором школи в Слободі до Першої світової війни в 1914 році. Старий директор Токарюк, побудувавши школу, виходить на пенсію. На його місце приходить молодий учитель Кормуш, який працює в нашій школі до 1940 року, до звільнення Буковини Червоною Армією. З приходом Радянської влади, органами освіти, як по всіх селах так і в Слободі було організовано школу на рідній українській мові. Створено 6 класів, а всіх учнів повернено в ті класи, в яких вони вчилися за румунської окупації. Директором школи призначено Матейчука Дмитра з тутешніх українців. Разом з Матейчуками стали працювати учителями Гуменюк Нестор, Лунащук Микола, Формос Нестор – уродженці с.Слобода. На допомогу прибули дві учительці з східних областей України –Руда і Ткаченко.

Та добре довго не буває.. Віроломний напад Німецько-Румунської зграї, фашистів 1941 році зірвав усі наші плани. З приходом румунських окупантів прийшла в нашу школу і румунська мова. Повертаються і румунські вчителі, а з ними новий директор школи Гицу, корінний румун, навіть у військовій формі. І знову наших дітей примушують учитися у школі виключно по румунські. Школа мала назву «Слобідська школа імені Мігоя Стурзи» великого землевласника –боярина. За роки молдавського князівства, а також власника у ті часи території нашого села.

Другого лютого 1944 р. Слобода була звільнена від румунських окупантів. Зразу ж після визволення повертається до школи і наша рідна мова.

У школі працюють в 1944-1945 рр. ті самі вчителі, що в 1940-1941 рр. Директором школи призначається Матейчук Дмитро, якого в 1947 році замінює учителька Шкварун. В 1950 році Шкварун залишає школу а на її місце призначається директором школи Гермаш Іван Несторович. Він працював не лише директором школи, а й секретарем парторганізації у новоствореному Слобідському колгоспі «Нове життя». Людина вельми здібна і талановита. В 1954 р. Гермаш вибув з школи і від’їхав на свою Батьківщину, в Чернівецьку область. На посаду директора призначається Храпчинський Микола Іванович, за його старанням в новому 1954-1955 навчальному році в Слободі відкрито десятирічку, тобто Слобідську середню школу.

Через рік, в 1955 році призначається новий директор школи Вовук Володимир Степанович. Під його керівництвом на подвір’ї старої школи побудовано трикласне приміщення.

До речі, слід згадати, що в 1953 році була ліквідована Рідківська початкова школа і ввійшла до складу Слобідської школи.

В 1957 році директором школи призначається Бичков Георгій Михайлович. На цій посаді він працює до 1967 р. В 1959 році школа, за браком контингенту учнів, переходить з середньої до неповної середньої, а в 1966 р. школа знову стає десятирічною. В 1967 р. директор школи Бичков за власним бажанням, покидає нашу школу. На його місце призначається директор Тригуб Надія Семенівна, а в 1968р. директором призначається Сидоренко Володимир Михайлович. В 1972-1973 навчальному році Слобідська середня школа продовжує свої заняття на чолі з директором Сидоренко В.М. і учителі Безверхня Ольга, Дихтяр Ніна, Ротар Марія, Козинець Євдокія, Каркавчук Іван, Храпчинський Микола, Тригуб Надія, Тригуб Михайло, Сидоренко Надія, Мільруд Юрій і Ярославська Домка

До 1988 року директором школи був Бумбак Орест Несторович. 1989 р. директором школи стає Савчук Прохіра Василівна мудрий і талановитий керівник, справедлива, вимоглива і одночасно чуйна вчителька. В 1997 році середню школу в Слободі було закрито, та саме за клопотанням Прохіри Василівни через рік її знову було відкрито. 2000-2001 н.р. директором школи призначено Коляско Тамару Іванівну. Це керівник в якого час на місці не стоїть. За період роботи Тамари Іванівни газифіковано школу, зроблено капітальний ремонт та відкрито корпус початкової школи. Оновлені та відремонтовані приміщення школи. В 2005 році відбулася реорганізація школи в навчально-виховний комплекс «загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад». Навчально –виховний комплекс складається з двох підрозділів: дошкільного та шкільного. В даний час тут навчається 162 учні. Педагогічний колектив налічує 19 вчителів.

 

Мета роботи НВК:

«Створення умов для самореалізації духовного, інтелектуального, фізичного потенціалу учня»

 

Головний напрям роботи:

—         моральне виховання особистості;

—         забезпечення високої мотивації саморозвитку дитини.

 

Модель випускника НВК:

Високий рівень морального розвитку (гуманізм, совістливість, гідність), сформованість особистісних рис громадянина України

(свідомість, відповідальність активність, патріотизм), сформована потреба у самовдосконаленні, здатність до творчої діяльності, звички до нормативної поведінки, розвинута емоційна сфера, сформовані естетичні потреби.