Культура Слобода н

Зустріч ми розпочали піснею «Гості мої, гості», написану Кокотко А. І.:

 

 

Чи се мені Бог дав

 

Та чи Божа мати

 

Такі файні гості

 

В своїй хаті мати.

 

 

Гості мої, гості,

 

Де я вас подію ?

 

Хіба я вас, гості,

 

В городі посію.

 

 

Буду я вас, мої гості,

 

Дуже шанувати.

 

Буду я вас, мої гості,

 

Медом поливати.

 

 

Гості мої, гості,

 

Що з вами робити ?

 

Мусю я вас, мої гості,

 

За стіл запросити.

 

 

Мусю я вам, мої гості,

 

Дати їсти й пити.

 

Мусю я вас, мої гості,

 

Ще й файно просити.

 

 

Би ви їли, би ви пили,

 

Тай ся забавляли,

 

Бо ми на вас, наші гості,

 

. Віддавна чекали.

 

 

Ой у моїм городчику

 

Зацвіла ягідка,

 

Бо ви мої, файні гості,

 

Приходити зрідка.

 

 

Ой у моїм городчику

 

Виросла капуста.

 

Гості мої, файні мої

 

Приходити зрідка.

 

 

А якби ви, наші гості,

 

Згуста приходили,

 

То ми би, наші гості,

 

Більш поговорили.

 

 

Чи се мені Бог дав

 

Та чи Божа мати

 

Такі файні гості

 

В своїй хаті мати.

 

 

Розпочали ми цю зустріч цією піснею, написаною Агрипиною

 

Іфтодіївною тому, що у нас були присутні дуже дорогі гості: це діти, внуки, правнуки Агрипини Іфтодіївни. А їх у неї зараз:

 

З дочки, 6 онуків, 10 правнуків і 2 праправнуки.

 

Одже на зустріч до нас із родини Кокошко А. І. прийшли:

 

її діти:

 

син — Микола Несторович,

 

дочки: — Вікторія Несторівна,

 

— Любов Несторівна;

 

її внуки:

 

Любов Миколаївна,

 

Микола Миколайович,

 

Вікторія Миколаївна,

 

Мирослав Миколайович,

 

Віталій Миколайович,

 

Лідія Василівна;

 

її правнуки:

 

Віталій Михайлович,

 

Олег Миколайович,

 

Ольга Миколаївна,

 

Юрій Мирославович,

 

Ігор Мирославович,

 

Віталій Віталійович,

 

Анатолій Васильович,

 

Павло Васильович,

 

Оксана Миколаївна,

 

Тетяна Миколаївна;

 

її праправнуки:

 

Боднарюк Віталій Віталійович,

 

Драгомецька Анастасія Анатоліївна,

 

На нашій зустрічі присутня була також невістка Агрипини Іфтодіївни — Домка Олександрівна, яка прожила з Агрипиною Іфтодіївною 32 роки.

 

Дуже добре знала її, любила і шанувала.

 

А ще були присутні: невістка внука Мирослава Миколайовича — Алла Семенівна; невістка Агрипини Іфтодіївни, дружина її правнука Віталія

 

Михайловича — Аліна Василівна; родичка — Кроком Домка Денисівна.

 

Ми запросили всіх на зустріч, щоб розповісти про те, що ми вивчаємо творчу спадщину нашої Слобідської горлиці-Кокошко Агрипини

 

Іфтодіївни; про те, що ми вже знаємо про неї. А також: для того, щоб почути щось нового про Агрипину Іфтодіївну, чого ми ще не знаємо: з її життя та творчості. А знаємо ми з її біографії ось що:

 

Народилася — 6 березня 1897 року в бідній селянській сім «і Батько — Бурдейний Іфтодій Миколайович — був одним із перших школярів на Буковині. А було їх 5 учнів. Мати -Домініка.

 

В їхній сім’ї було 7 дітей: 4 дочки і З сини. Дочки: Анастасія, Василина, Олександра і найменша із них — Агрипина.

 

Сини: Іван, Андрій, Юрій.

 

Навчались вони в бідній селянській хаті, яка тоді була шко¬лою. Вчив їх дяк по прізвиську Медвідь.

 

 

 

Важко жилося селянам, не всі мали змогу навчатися. Але брати Агрипини Іфтодіївни все—таки навчались у Чернівецькій гімназії. Батько і мати придбали свою приватну крамницю, торгували різним крамом і за рахунок цих коштів утримували своїх синів у гімназії.

 

Писати вірші та інші твори Агрипина навчилася у своїх братів. Старший брат Іван закінчив Чернівецьку гімназію. Спо¬чатку працював директором в нашому селі. Потім працював у Чагрі за Прутом до 1914 року. Вчителював в румунських селах, бо в українських школах не дозволяли працювати. В ті часи українську мову забороняли викладати. Навіть на квартиру не приймали, бо був українець. Приходилося ночувати біля церкви, у дзвіниці. Крім своєї основної роботи, Іван багато збирав місцево¬го матеріалу, складав цікаві оповідання про людей села. Написав книгу «Червоний рай». Нажаль всі книги і матеріали були зни¬щені і не збереглися до наших часів. Потім працював директор-ром школи у місті Новоселищ до 1940 року. Пізніше виїхав за кордон: спочатку в Румунію, потім був у Австрії, Німеччині. До кінця свого життя проживав у Австрії у Відні. Мав він одного сина-Олега, який працював лікарем у Відні. Ще, перебуваючи на рідній землі, Олег поступав у Чернівецький медінститут, але не міг здати екзамен, бо українців не приймали на навчання. Тоді він здав екзамени у Бельцах і там навчався. Ще він працював секретарем сільради в нашому селі з 1933-1934 pp.

 

Брати Агрипини Іфтодіївни — Андрій і Юрій були ще туден-тами, коли почалася Перша світова війна 1914 року. Вони доб¬ровольцями пішли в армію січових стрільців (УПА). Мати їх дуже хвилювалася за своїх синів, сумувала за ними. І вирішила відправитись на пошуки своїх синів, залишивши вдома сім’ю, пішла в Чернівці. Повернутись змогла тільки через рік, тому що під Магалою була армія Австрії (австрійські війська), а в бік нашого села-були війська Російської імперії.

 

Мати Агрипини не поверталася додому майже рік, тому Агрипина дуже сумувала за своєю мамою, плакала весь той рік, бо залишилася молодою дівчиною з батьком і сестрами.

 

Село в той час було захоплено солдатами. Сумуючи за своєю мамою, Агрипина склала ось цю пісню:

 

«Зійшов місяць із-за гори»

 

Зійшов місяць із —за гори

 

Темненької ночі,

 

Ой заплакала дівчина

 

Тай і свої очі.

 

 

Того вона заплакала,

 

Що мамки немає,

 

Бо її мати на чужині

 

Десь там проживає.

 

 

Ой на щось ня моя мати,

 

На щось ня лишила,

 

Щоб я така молоденька

 

Так гірко бідила.

 

 

Ой не йшла я, моя дочко,

 

Тай на цілий рочок.

 

Ой ішла я, моя дочко,

 

Лишень на часочок.

 

 

Я думала, що побачу

 

Сини свої рідні,

 

Сини мої соколики,

 

Вони на війні бідні.

 

 

Я думала — полегшає

 

Моєму серденьку,

 

Бо дуже — дуже болить серце

 

За синами неньку.

 

 

Ой прилети, моя мати,

 

Ой прилети, пташко,

 

Бо без тебе, моя мати,

 

Дуже гірко-тяжко.

 

 

Дуже гірко, дуже тяжко.

 

Тай сумно у хаті.

 

Ой як ти там проживаєш,

 

Що не в свої хаті.

 

 

Ой як ти там проживаєш,

 

Що за нас не знаєш.

 

А ми тебе вже забули

 

Як ти виглядаєш.

 

 

Чи ти хвора, чи здорова,

 

Не приходиш додомоньку,

 

Чи вбрана, чи гола

 

Хоть близька дорога.

 

 

Ой коби я зозуленька,

 

Сиві крильця мала —

 

Я би тебе, моя мамко,

 

Десь там відшукала.

 

 

Я би сіла на калину-

 

Зачала кувати.

 

Свою мамку рідненьку

 

З хати викликати.

 

 

Вже тілько не плачу.

 

Най за тобов, моя мати,

 

Най тебе побачу.

 

Вийди мати, моя мила,

 

 

Не тужи за мною.

 

Не плач, дочко моя рідна,

 

Ой як Бог дасть здоров ‘ячко —

 

Побачимсь з тобою.

 

 

Ой Бог знає, моя мати,

 

Коли тя побачу.

 

Через тяжкі вороженьки

 

Світа вже не бачу.

 

 

Через тяжкі вороженьки-

 

Най їм Бог заплати.

 

Не виділам цілий рочок

 

Рідненької мати.

 

 

А доля далеко закинула братів — буковинців, січових стріль¬ців. Андрій загинув у полоні в Польщі в Калуші у 1933 році. А Юрій був хорунжий У ПА. Помер він 1 липня 1923 року у Празі, похований на Ольшанському кладовищі, про що було надруко- воно в газеті «Молодий буковинець»№3, за 1991 рік у вірші «На півдорозі до прозріння» Степана Далавурака:

 

 

Спіть герої! Охоронці держави святої,

 

Доки воля не засяє,

 

Доки прапор не замає

 

Над українськими землями…

 

Ваша слава жити буде

 

Поміж: козаками,

 

Поміж: українськими лицарями,

 

Поміж: хоробрими стрільцями,

 

Поміж: України синами,

 

Синами і дочками,

 

И поміж: діточками,

 

Во віки вічні.

 

Сестра Агрипини- Анастасія (Соня) з сім’єю емігрантами виїхала в Австрію. Проживала в Відні. Мала одного сина Стефка. Померла, маючи 102 роки. Внука її-Еріка, з 1930 року народження, була видатною співачкою в Австрії. У 1972 році була в Києві на гастролях.