Традиції Рідківці

Вечором родина збирається до світлиці, молода починає шити собі барвінковий віночок. Дівчата і жінки співали:

Дай ми Боже, що гадаю

Шити вінок починаю

Біленькими рученьками

Дрібненькими сльозочками

Небагато його носили

Зшитий віночок кладуть на весільний каравай.

Ой візьми мені матінко хустиночку

Та пшеничку,

Ходи з нами у садочок

Підемо ми по барвіночок

Барвіночку нащипали

У хустиночку мамину склали.

Барвінковий віночок лежав на хлібові з якого тато і мама клали донечці чи синові на голівку, виряджаючи до шлюбу, на достаток у майбутній родині. Калач на весілля пекла найстарша у родині жінка з незганьбленою репутацією  – на чистоту, мудрість, довгий вік.

Гей барвінку, барвіночку, листочку зелений

Чи посіяв тебе Господь в цім році для мене.

рідківці трад

У неділю зранку до молодої приходять дружки і дружби у національно-буковинських строях. Музика виграє мелодію до вінка, а до світлиці збираються всі рідні.  Молода вже у весільному платті стає за стіл, на якому каравай з віночком, а до столу підходять тато і мама. Донечка клонить голову до каравая, а батьки беруть хусточками віночок і кладуть на голову своїй доні. Після накладання віночка всі присутні виходять у двір садиби і молода з мамою веде танець, дякуючи мамі за все, що було для неї в родині. Після цього молода танцює з татом, братом, сестрою, дідусями, бабусями і тоді всі збираються до церкви. Батьки посипають молоду пшеницею – на добробут, цукром, цукерками – на добре життя.

Свахи співають прощальну пісню:

Мати донечку родила

Зорею благословила

Місяцем підперезала

До церкви все зряджала.

Свято Андрія святкували 13 грудня. В ніч перед святом дівчата ворожили,а хлопці робили збитки (всякі пустощі). Ходили групами забирали і ховали ворота і хвіртки. Одному чоловікові розібрали воза на частини і висадили зверху на хату. Закладали двері, перевертали дрова, розкидали солому.

На Андрія дозволялися всякі жарти і пустощі, за це люди не гнівалися. Дівчата сходились на вечорниці здебільшого у якоїсь одинокої жінки, яка мала дівку.

Вони вишивали і пряли потім ворожили. А саме робили балабухи з муки і картоплі, випікали і викладали кожна свій в один рядок. Потім заводили собаку і чий балабух собака візьме, та дівина перша заміж вийде. Ходили тукати до свині казавши: “ Ацю на м’ясниці”. Кидали через хату чобіт і бігли дивитися в який бік повернувся ніс чобота, з того боку прийде наречений.

Навідувались до дівчат і хлопці, спочатку ховались і шкодили. Коли дівчата виходили на вулицю рахувати на плоті із закритими очим, то казали: “Не перший, не другий, не третій , не четвертий , не п’ятий, не шостий, не сьомий, не восьмий, а дев’ятий!”, щоб знати, який буде чоловік: чи гарний та рівний, чи якийсь малий, чи високий або кривий та горбатий. А якщо 9 – й колик мав кору, то неречений буде багатий. Тоді хлопці тихесенько з-за тинустаралися чимось замастити ті коли.

Привітавшись з дівчатами, хлопці заходили до хати. І розказували, що десь в іншій хаті де дівчата ворожуть, то вони можуть побачити свого судженого у дзеркалі, якщо на дворі прочитають молитву, вмиються холодною водою, і витруться у кучму (чоловічу шапку). Та, що погодилась, виходила на вулицю читати молитву. Один із хлопців вимащував свою кучму під піччю у сажу. Дівчина з вулиці вбігала у хату, швиденько вмивалась, витералась у куму і дивилась у дзеркало. В хаті лунав сміх, а дівчина знову вмивалась уже від сажі.

А ще дівчата калатали на воротях ложкою, або макогоном і наслухають звідки гавкне пес, туди їм і заміж вийти. Брали дівчата конопляного сім’я, сіяли кілька зеренець десь на подвір’ї, знімали з себе горботку, волочили по землі і приповідали:

Андрію, Андрію,

Коноплі сію.

Горботкою волочу,

Віддаватися хочу…

Перед тим, як розійтись, вносять до хати півня. Коли півень клюне кілька зеренець, розсипаних по долівці, то ознака, що дівчина заміж вийде за господаря, коли нап’ється з черепочка, чоловік буде п’яничкою, а коли гляне в дзеркало, що поставлене спеціально тут же на долівці, чоловіком буде якийсь модник.

Дівчата перед сном розчісували коси, а гребінець клали під подушку. Якщо вночі приснився якийсь хлопець, то це означало, що то її суджений.

 

 

Зелені свята

Свято Зішестя Святого Духа відзначається християнськими церквами на 50-й день після Великодня. Тому і називається ще П’ятидесятницею. Зветься воно і Тройцею, тому, що в Зішесті Святого Духа на апостолів брала участь вся Свята Тройця: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. За церковними канонами день Зішестя Святого Духа на апостолів вважається днем народження християнської церкви, оскільки апостоли, прийнявши дари Духа святого, набули здатності передавати їх своїм наступникам — єпископам, священникам. Існує переказ, що на місці Зішестя Духа Святого на апостолів збудували перший християнський храм, який у IV столітті був відновлений святою Оленою. Здавна на Тройцю храми і будинки прикрашали зеленню, а під час Святого Богослужіння християни тримали в руках і квіти. Це, з одного боку, згадка про урочисто прибрану оселю, у якій знаходились апостоли під час Зішестя, а з другого — дар Богові за першу святу зелень і квіти. Тому в народі більше поширена назва цього дня Зелені Свята. Вона, ця назва дохристиянська і походить від язичеських звичаїв задобрювати польових духів, мавок, русалок, які могли зле впливати на майбутній урожай. За повір’ям, саме на Зелені Свята з води на берег виходять русалки, водять хороводи, вилазять на дерева і гойдаються на гіллі. Зі всіх дерев вони нібито найбільше полюбляють клен, липу і березу. Тому-то і «маїли» (клечали) оселі гілками саме цих дерев. У п’ятницю ранесенько, до схід сонця жінки йшли на луки, в діброви та ліси, назбирати цілющих трав. Освячені в церкві трави, дарували їм здоров’