Видатні особистості Костичани

Видатні особистості

З 28 червня 1940 року у житті мешканців нашого краю почались кардинальні зміни. Замість румунської адміністрації прийшла радянська влада. «Радянізація» області, яка проводилась в стислі строки, супроводжувалася як позитивними, так і негативними моментами. Вживалися заходи до ліквідації безробіття, найбідніше селянство наділялося землею, поліпшувалося медичне обслуговування населення, розпочалася українізація, розвивалася система освіти та культури. До негативних моментів слід відносити соціально – економічне пограбування місцевого населення та масові політичні репресії. Новий порядок одразу же прийнявся за так званих «ворогів народу». Під цю категорію потрапили заможні селяни та діячі румунських політичних партій. У 20-30 роки на Буковині та Хотинщині, з різним рівнем активності діяло чимало політичних партій і національно-культурних, спортивних та робітничих товариств. 15 вересня 1919 року була утворена Демократична партія об’єднана , головою якої став Й. Ністор.21 січня 1923 року вона увійшла до Націонал-ліберальної партії І. Бретіану. А в березні 1023 року була утворена Ліга Національно-християнського захисту, очолювана А. Кузою. В лютому 1923 року на політичній арені з’являється Цараністська партія Буковини, яка у грудні 1926 року увійшла до складу Націонал-цараністської партії Румунії. 14 липня 1935 року утворилася Національно-християнська партія А. Кузи та О. Гоги, партійним знаком якої була свастика. Всі ці партії діяли в умовах постійної боротьби за владу. Більшість керівників цих партій перед приходом Червоної армії емігрували до Румунії, тому органи НКДБ-НКВС полювали переважно за рядовими їх членами. Багатьом заарештованим іноді просто приписували членство в тій чи іншій «буржуазній партії, хоча насправді вони не мали до них жодного відношення. Щоб потрапити за грати, досить було відвідати якесь масове зібрання партії, читати партійну літературу, або просто голосувати за членів цієї партії на виборах в 20-30 роки. До членів «буржуазних партій» застосовували різні види покарання: засудження до ув’язнення у виправно-трудових таборів, висилку, а в деяких випадках і вищу міру покарання. Масові арешти, депортації, конфіскації, примусові роботи діяли на населення приголомшливо, були випробуваним методом залякування і примусу.

Списки « ворогів народу» складались сільським активом і часто туди попадали люди, які з тієї чи іншої причини не подобались місцевим активістам. Майно репресованих конфіскувалось і розділялось між тим же активом.

Влітку 1941 р. почались арешти. Це була перша хвиля репресій, яка прокотилась по краю. Долі буковинців і бессарабців, репресованих у 1940-1941 рр., здебільшого трагічна. Їх перебування на засланні або у виправно-трудових таборах припали на роки війни. Тому до в’язнів ставилися за законами воєнного часу. Життя багатьох обірвали розстріли у в’язницях перших днів війни. Країна жила під гаслом « Все для фронту, все для перемоги», тому їжі і одягу для «ворогів народу» не вистачало. Це призвело до загибелі депортованих, особливо похилого віку. Так, 15 листопада 1945 року помер на спец. поселенні Александрой Афанасій Матвійович, у 1943 на спец. поселенні помер Нікорич Василь Іванович, Савка Георгій Іванович помер на спец. поселенні 16 червня 1956 року, трагічно загинув на спец. поселенні Савка Федір Серафимович , у 1946 року помирає Раца Василь Миколайович.

Таким чином, за попередними підрахунками, в 1940-1941 рр. на території Північної Буковини та Хотинщини, було репресовано з політичних мотивів близько 11 тис. осіб, з яких понад 1400 розстріляні, загинули в таборах та на спец. поселенні.1

 

        Погоня за членами румунських « буржуазних партій» було своєрідною гонитвою за відьмами і єретиками в епоху жорстокого середньовіччя. Сотні людей безвинно потерпіли тільки тому, що живучи в іншій країні, як добропорядні громадяни, прилаштовувалися до тих соціально-економічних та політичних умов, у яких їм доводилося жити. Навіть просте ознайомлення з долею репресованих дає підстави твердити, що жорстока розправа над громадянами області є непростимим злочином комуністичного тоталітарного режиму по відношенню до людей.

Друга хвиля репресій відбулась на початку 50-х років, коли в основному брали віруючих.

Після 17 квітня 1991 року – дня прийняття Закону УРСР « Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ці громадяни були реабілітовані як безпідставно арештовані та засуджені.