Традиції Костичани

З історії становлення та діяльності оркестру народних інструментів « Ізвораш».

Оркестр народних інструментів села Костичани має цікаву та багату подіями історію. Колектив бере початок аж в далекі 30-і роки. Тоді вчитель місцевої школи Є. Супокойний організував перший ансамбль народних інструментів. Він налічував 10 чоловік, які серцем відчули музику і спрагло потяглися до прекрасного. Власне вони працювали більше навіть не на сцені, а саме серед людей. Бо тільки у вирі самого життя, у побуті, де прості хлібороби, літні вже трудівники не «виконували» танці, не «грали» мелодії, а саме просто танцювали і грали під час родинних свят і домашнього застілля, народних гулянь, учасники ансамблю збагачувалися мелодіями, бачили народні звичаї і традиції. В цей період розпочав свою діяльність і майбутня гордість краю, легендарний музика Федір Костянтинович Каптар. Він народився у квітні 1923 року. Навчався у Костичанській початковій школі румунського періоду. Любов до скрипки передав йому досвідчений педагог Єпіфан Супокоіний. У 1948 році він стає керівником оркестру народних інструментів. Звання народного цей оркестр отримав у 1972 році. Каптар Ф.К. було присвоєно звання « Заслужений працівник культури УРСР». Він нагороджений медаллю « За трудову доблесть». Федір Костянтинович був не тільки чудовим музикантом, а й неперевершеним майстром виготовлення народних інструментів – окарини і наю. Він отримав почесне звання «Народний майстер Молдови». Окарини, виготовлені ним з глини і випалені на вогні, любовно прикрашені народним орнаментом і вкриті поливою, за висотою звучання вони різні – від сопрано до контрабаса. А за характером звуку – навіть чистіші і ніжніші флейти. Багато художнього смаку й хисту вкладає він і у виготовлення духового інструменту – багатоствольної флейти наю , широко розповсюдженої в Молдові.

Післявоєнна розруха, голод 1946-1947 років та інші труднощі не змогли зупинити потяг наших краян до прекрасного. В 1948 році завдяки зусиллям аматорів, в селі Костичани виник і почав плідно діяти оркестр народних інструментів « Флуєраш», який потім отримав назву «Ізвораш». Його керівником став Ф.К. Каптар. Його хист виявився у повсякденній копіткій праці з порівняно молодим колективом. Першими учасниками ансамблю були: Каптар Харитон Костянтинович (скрипка), Раца Василь Федорович (скрипка), Каба Василь Пантелейович (контрабас), Ватаман Василь Петрович (скрипка), Загорський Володимир Петрович (гітара), Савка Демид Іванович (домра) та ін. Керівник і оркестранти усвідомлювали, який серйозний екзамен чекає на них на сцені.

І ось перше несподіване враження дебюту. На повну силу зазвучали пісні фронтових років, молдавські народні пісні. Деякі номери програми доводилося виконувати на «біс» під нестихаючі оплески й захоплюючи скандування. Концерти за участю музикантів набули розголосу серед трудящих ся району. На них приходили цілими сім’ями, дорослі і діти.

Перший успіх на обласному фестивалі додав снаги, заохотив. Ще б пак, костичанський оркестр звучав напрочуд схвильовано й піднесено, проникливо, вияскравлюючи глибини музики. Журі високо оцінило виступ аматорів.

Згодом музикантам відкрився простір для виявлення можливостей на республіканському фестивалі. Коли заграли мелодію для молдавського танцю «Хора», з великим захопленням глядачі зустріли цей номер. Їм влаштували справжні овації, довго не відпускали зі сцени.

Відтоді у колективі зросло чимало цікавих і талановитих віртуозів-музикантів, солістів, виконавців народних пісень. Зачарувати музикою, як казкою, що немає кінця, — ось такий основний принцип, покладений в основу діяльності оркестру. Слава цього фольклорного ансамблю гриміла в області, у Києві, у Москві.

Саме у Костичанському оркестрі «Ізвораш» зробила свої перші кроки на велику професійну сцену нині народна артистка України , Молдови та СРСР Софія Ротару. Тоді, в далекому 1962 році, після перемоги у районному конкурсі художньої самодіяльності юна Софія вперше виступила з «Ізворашем» на обласному огляді, після якого її назвали буковинським соловейком. А вже в 1964 році, виступаючи у супроводі «Ізворашу», Софія Ротару вперше перемогла на республіканському фестивалі народних талантів та полонила разом з «Ізворашем» Москву, виступивши на сцені Кремлівського палату з’їздів .Через багато років Софія Ротару зізналася: «Я навіть не думала , що колись співатиму з естрадним оркестром. Окрім скрипок та цимбалів, інших інструментів для супроводу я не визнавала».

Якщо перегорнути сторінки біографії оркестру, то пересвідчуєшся , що його поступу передувала велика виховна робота. Починаючи з 1964 року колектив поповнюється молодими виконавцями. В той же час організовується дитячий оркестр народних інструментів. Першими його учасниками були Володимир Шеремет, Віктор Ротар, Григорій Сучеван, Володимир Говорнян, Лілія Каптар, Іван Сирбу та ін.

Роки виснажливої праці, безперервні репетиції, записи, зйомки, концерти призвели до неїмовірної популярності та широкого визнання цього талановитого колективу. Для учасників «Ізворашу» 1972 рік – найпам’ятніший. Тоді оркестру присвоєно звання народного самодіяльного.

Добру справу, розпочату Каптар Ф.К. продовжує Володимир Филимонович Шеремет. Він народився 12 червня 1955 року. У прославлений колектив «Ізвораш» він прийшов ще дванадцятирічним хлопчиком. Тут сформувався його музичні смаки, тут став справжнім музикантом-віртуозом. Після закінчення місцевої школи та музичної школи Шеремет В.Ф. поступив в музичне училище по класу скрипки. 19 серпня 1977 року він був призначений завідуючим філіалом, а з 1979 року директором музикальної школи села Костичани. В 1985 році Володимир Філімонович стає керівником оркестру «Ізвораш». Вдумливий і дбайливий педагог одразу знайшов спільну мову з музикантами, добився від них повної самовіддачі. Впродовж останнього періоду Володимир Филимонович чимало зробив для поліпшення матеріальної бази оркестру, а заодно і підвищення виконавської майстерності артистів. І, крізь лет «Ізвораш» популярний далеко за межами краю. Успішно виступав у Тернополі на відкритті «Співочого поля», в Чорнобилі перед воїнами, які ліквідовували наслідки аварії, в м. Даугавпілс, в Рязані.