Історія Форосна

Село ФОРОСНА розміщується в північній частині Новоселицького району в 23 кілометрах від районного центру. Територія села становить 265 гектарів. Найближча залізнична станція «Мамалиґа» знаходиться в 13 кілометрах, а автострада Чернівці-Київ проходить на відстані 12 км від села.
ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ  СЕЛА
Одна з легенд стверджує, що колись в цій місцевості жив поміщик Форос та його дружина Форосінія. Вони були знатного роду, жили в багатстві та достатку. Проте вони завжди допомагали бідним та немічним. Та турецькі завойовники, прийшовши на наші землі, вбили поміщика Фороса і забрали все його майно. Форосінія дуже любила свого чоловіка і не могла без нього жити. Побоюючись, щоб її не забрали в Туреччину, де б вона стала рабинею, Форосінія заподіяла собі смерть. З тих пір люди стали називати село Форосна — на згадку про Фороса та Форосінію.
Існує й, інша легенда. Начебто наше село було названо самими турецькими завойовниками. Оскільки село з усіх сторін оточене пагорбами, то зі сторони воно нагадує чавун. А чавун турецькою мовою — «форос». Звідсіль і пішла назва села — Форосна.
На околиці села, у центрі вигону є великий горб. Старожили розповідають, що давним-давно ця місцевість була загарбана турецькими яничарами, які грабували і знищували наші землі. Коли чужоземців проганяли, вони не мали змоги забрати все награбоване з собою. Тому вирішили всі цінні папери, одяг, вироби з дерева, золоті речі та інші коштовності закопати на цьому вигоні. А жителям села наказали принести з допомогою підвід, відер, корзин землю. Відтоді цей горб називається турецьким.
Ще розповідають старожили, що турки прокляли цей горб, аби ніхто не зміг добратися до того багатства, за винятком тих, хто з роду турецького. Вони повернулися в Туреччину з думкою про те, що колись повернуться назад в ці землі і заберуть свою здобич. Відтоді минуло багато часу, але ніхто з турецьких яничар не повернувся за скарбом.
Оскільки село Форосна з усіх сторін оточене горбами, то кожна така «пагорбова місцевість» з давніх-давен має свою конкретну назву, а саме: «Циклеу», «Хиртоп», «Бордей», «Фундоає», «Борич», «Будей», «Банкова», «Прогон», «План», «Боярська частина», «Резерв», «Фрасиній»(Колись в цій частині села знаходився ясеневий ліс. За легендою ці володіння належали боярині Фросині, в честь якої і названо цю околицю).
На окрузі нашого села є понад 28 колодязів, які були викопані селянами безкоштовно . З них: «Велика криниця», «Колодязь попа», «Нистрова криниця», «Колодязь в Хиртопах», «Колодязь в Фундоає»та інші. Зараз майже у всіх господарствах є колодязі. Найбільша з них, про що й свідчить назва «Велика криниця» має досить цікаву історію походження. В сиву давнину на її місці текло велике джерельце, яке одного разу почало бити з-під землі сильним струменем води, яке затопило майже пів села. Щоб врятувати ситуацію, місцеві жителі взяли овечу вовну і прикрили нею місце бурхливого потоку води. Невдовзі тут побудували криницю великих розмірів, яка і досі пригощає всіх своєю прохолодною, свіжою і смачною водою.
ІСТОРІЯ СЕЛА
Вперше Форосна згадується в 1570 році під назвою Фросина. Ця інформація міститься в статистичному довіднику Бессарабії за 1923 рік, сс. 322-323. Згідно цьому довіднику в 1923 році в селі було:270 житлових будинків, 2 боярські будинки, сільськогосподарський кооператив, водяний млин, 6 вітряних млинів, початкова школа, православна церква, пошта, примарія, 2 корчми. Це було молдавське село Хотинського повіту Новоселицької волості.
Від початку існування села його назву декілька разів змінювали. Спочатку було під назвою Фросина, потім перейменували на Форостіна, потім — Форостна. Сьогодні село остаточно називається Форосна.
Те, що наше село сягає своєю історією в глибину віків — факт беззаперечний. Адже Форосна має дуже цікаву і багатогранну, насичену болем, сльозами і радістю історію. Територія нашого краю постійно переходила з рук одних завойовників в руки інших. Звільнившись від турецького натиску, з 1572 село було під владою поляків, потім турків, потім Молдавського князівства. На початку XVII століття у 1621 році відбулася велика Хотинська битва, яка велася між польськими та турецькими силами. Мешканці нашого і сусідніх сіл, які залежали від Польщі чи Турції, також приймали участь у цій битві, пожертвувавши чималою кількістю людських життів.
З 1647 року село входило до складу Молдавського князівства, яке потім окупувала султанська Турція. У 1711 році село було звільнене від турецького ярма російськими військами. Доказом того, що в цей період відбувалися жорстокі бої, є турецьке кладовище, розташоване на території села, а на його окраїні досі стоїть одинокий курган, який носить назву -Турецька могила. Але в цьому ж році, після закінчення Кучук-Кайнарджийського мирного договору Росії з Турцією, село знову потрапило під окупацією турків. І тільки в 1806 році ця територія, згідно Бухарестському мирному акту, була знову приєднана до Росії. Починаючи з 1918 року по червень 1940 року частина Бессарабії(в тому числі Форосна) підпорядковувалась владі румунської корони. Після того як румунське князівство розпалось, наше село переживало не найкращі часи. В пошуках кращого життя, велика кількість жителів виїхали на заробітки за кордон, покидаючи свої рідні домівки і прощаючись, іноді й назавжди, з рідними. Найбільше вирушали в такі країни, як Америка, Росія, Іспанія та інші.
За тисячоліття людської цивілізації народи переміщувались, змінювали місця свого проживання у силу різного роду причин. Практично в усіх народів світу нинішні межі поселення не збігаються з тими. Де вони мешкали століття і тисячоліття тому.
Давня культура у більшості народів є дуже подібною. але кожен народ у силу своїх географічних. Суспільно-економічних, історичних умов      проживання   сформував особливі риси культури,  які визначаються як національні. Проте навіть  усередині окремного народу-нації простежуються певні культурні відмінності етнографічного характеру,  які зумовлені цілим комплексом тих же самих географічних та історичних умов проживання.    Так склалось історично, що терени  Буковини замешкали також молдовани, румуни, поляки, німці, росіяни та  ін.
Буковинці належать до нації з  давньою  культурою і релігією. У традиційних звичаях і обрядах втілились висока мораль, своєрідний  світогляд, вірування,  глибока   шана до предків,  зразкові родинні  звичаї, висока екологічна культура     з поважним ставленням до  природи та її явищ.
У статті «Календарні свята на українсько- молдавському  прикордонні  їх сучасна доля»,   опублікованій в журналі «Советская етнографія» (1987 р., №1) , О. Курочкін відзначає, що у традиціях українців та молдован є відмінності, зумовлені  генетичною  неоднорідністю, своєрідністю національного розвитку кожного  етносу. Сімейні свята та обряди буковинців у давні часи створювали умови для органічної потреби людини в активному спілкуванні з природою, в прилученні до непізнаного
Розташування Буковинського краю на перетині шляхів,  які вели зі сходу на захід і з півночі на південь,  привело до  значного зростання в краї кількості  романського етнічного елементу , а також і мусульманської релігії та культури.
Релігійний світогляд нашого краю зазначив вплив, що зумовлювались геополітичною «межовістю»  краю. Після завоювання візантії турками ї до кінця ХУІІІ ст.. на нашому краю переважали західні впливи. Пам’ять народу зберегла  у нашому селі  Форосна , місце що називається «турецьким цвинтарем» .
На початку 1870-х років у  селі збудували дерев’яний храм з пристолом на честь  архангела Михайла та Гавриїла, який стояв посередині села, стіни храму були прикрашені різбою,  що передавала образи богів, символічні знаки, обереги, орнаменти  у візіантійскому стилі з керівництвом у Бельцькій  єпархії Молдавського князівства. Але у 1937 році після служби до свята Миколая по новому стилю церква згоріла,прибігши  селяни не змогли врятувати церкву. Очевидці розповідають що церковний  колокол  та всі церковні образи,   хрести зроблені з  золота  та срібла   розтанули. При церкві функціонувала школа.  Учні які навчалися при церкві на другий день зібрали  з попелу  частині сплавленого золота та срібла. Селяни лишилися без церкви, але церковна десятина зверталися за допомогою у  церковної єпархії яка мала резиденцію у Бельцах та до сусідніх сіл.
На  кінець 1937  та  початку  1938 року почали будувати нову церкву. Селяни наняли інженера з Хотина , який у нашому  селі біля Великої Криниці  збудував спеціальні печі  та з  глини робив і сушив у піч будівельну  цеглу Теж з території нашого села викопали камінь для фундаменту під церкву
До 1939 році будова церкви  була закінчена, але матеріальні цінності, церковні книги, ікони ніякої  цінності  не  становили.
У період війни 1940-1945 роках та до 1950 р.  інтер’єр та церковний інвентар майже не змінювався .  Капітальним ремонтом почали займатися у 1970-х, потім 1994 р. далі 2002 та  з 2010 по 2011 р.р. тривав  капітальний  ремонт споруди ,  відбувалися  як  зовнішні  так  і  внутрішні  роботи.
Історію  створення  церкви  у  селі  взято  із  розповідей  місцевих  жителів—Синжерян  Дарія (1922 рік  народження), Дирда  Олександр (1918-2010 рр.), Журат  Павло (1929 рік народження), Пінтяков  Григорій (1920  рік  народження)