Традиції Черленівка

Зимові свята

 

Різдвяно-йордайський цикл. Коляди.

Старовинна слов’янська назва Коляди в місцевій обрядовій лексиці вживається і для позначення всього різдвяно-йорданського циклу й у вужчому значенні Різдвяних свят. Місцевим людом вона усвідомлюється як народна, бо, називаючи її, вважають за потрібне пояснити.

Різдвяний Святий вечір.

Святкова вечеря. Зазвичай варили кутю, чи пшеничку, яку подавали з маком і цукрові, голубці з кукурудзяними крупами та вареники з різноманітною начинкою: чи з вишнями, чи з черешнями, чи зі сливками чи з картоплею, чи з капустою. У 20-і — першій половині 40-х ці три страви були основними на святвечірньому столі в жителів села. Хто мав можливість, готував також рибу.

Магія та ворожби на Святий вечір. Переважна більшість магічних дійств, до яких вдавалися чорнівські господині на Святий вечір у міжвоєнний період, були покликані сприяти родючості і плодючості всього, на чому ґрунтувався достаток родини: садовини, домашньої птиці, бджіл тощо.

Примітна риса магії Святвечора — особливе місце відводилося головним ритуальним стравам: колачеві та куті. Так, коли господиня замішувала тісто на калачі, то годилося руками в тісті скрутити перевесло з житнього приколотка і перев’язати плодове дерево, яке не хотіло родити, або ж горіхи — щоби були рясними. Дехто робив — це вдосвіта того дня, що Святий вечір.

Із кутею було пов’язано принаймні два цікавих обряди. Коли з печі виймалася готова пшениця, то зверху вона мала присохлу кірочку. Її збирали і давали курям але тихенько, так щоби не чули” сусіди, «щоб не йшли кури від свого гнізда”.

До ворожінь на різдвяній пшениці вдавалися і в інших місцевостях регіону. Давали курям варену пшеницю примовляючи при ньому: «Аби сі мої кури так несли сі, аби було тільки яєц, як є споро цеї пшениці у цалім свікі”, або: “Їште, курочки! Кілко тут дзеренец, абисти знесли тілко яєц”.

До цього свята варили і споживали зерна злаків, пригощали сусідів.

ІІолазник.                      

В обрядовості українців і загалом слов’ян так прийнято називати ритуального гостя, першого відвідувача оселі, Полазника визначають лише на великі, значні свята, які слугують у народному календарі своєрідними межовими віхами. Пильнували, щоби першим перейшов обійстя хтось сторонній, а не господар чи хто-небудь із домашніх, а сама назва виводилася від лазити, тобто «ходити». Із появою полазника пов’язувалися ворожіння на наступний рік щодо урожаю, приплоду худоби чи цінні, особистого життя тощо.

У селі  в 30-40-і роки полазника визначали у перший день Коляд на «старий» Новий рік, у перший день Йордана (але дехто вважає, що не обов’язково), і на Паску чи Великдень. У названі дні пильнували, щоби першим до оселі зайшов чоловік: «положено було уперед іти мужчинові»,натомість жінкам і дівчатам заказувалося («не положено») ходити по хатах.

Сільські господарі, які мали худобу, визначали полазника також того дня, що Святий вечір, тобто напередодні Різдва. Залежно від того, якої статі був перший відвідувач, такої обіцяв бути і приплід. Наприклад, якщо першою приходила жінка чи дівчина, то не вказувало на появу телички, кізлички.овечки тощо Ф.В.Боднар). Цікаво, що в Карпатській зоні ролі, полазника у скотарській магії нерідко відводилася й безпосередньо домашнім тваринам.

Маланка .

У міжвоєнний період і ще до серед. 40-х «напротів Нового году», селом ходили Маланки. На головного персонажа, «Маланку , переодягали дівчиною якогось хлопця і навіть давали йому куделю. щоби «діряв». У складі процесії були також «Коза», «чорт», «цигани». Останні, щедро намащені сажею, заходили до хат і починали грюкати клевцями, тобто молотками (Ф.В.Боднару) — слід гадати, в такий же спосіб у прадавні часи общинні ковалі, що за сумісництвом виконували функції чаклунів, відганяти від села злих духів. Маланки обходили передовсім оселі, де були дівчата на відданні. Ряджених супроводжували музики, тож у гостинних господарів дівчину брали гуляти. Наступного дня на зібрані під час маланкування гроші калфатак у східних і центральних районах Чернівецької обл. називали верховоду традиційних парубоцьких громад — влаштовував танці, що робилося, зрештою, на всі великі свята “Жили бідно але весело «.

У пам’яті старожилів зберігся спомин про ще один старовинний новорічний обряд. Як пригадує Ф.В.Боднар, у новорічний вечір чорнівські хлопці ходили зі справжнім плугом й біля кожної хати імітували оранку, намагаючись бодай зачепити плугом землю. А одного року (орієнтовно у 43-44-ому) навіть водили з собою справжніх волів (чи биків), але лише до примаря та інших урядників. «А після війни вже так не ходили», підсумовує старожилка. Традиція маланкування — обірвалася, за спогадами старожилів, десь у другій пол. 40-х: «Відкрили чоловіки, прийшли з фронту, то вже з Маланкою ніхто не ходив «.

Новий рік (Св. Василія Великого. Новий рік за ст. ст.).

Звичайно на Буковині назва цього свята — «Василія».

Новорічні посівальники. На «старий» Новин рік, здосвіта, хатами ходили посівальники хлопчики-підлітки щедрувати і «посівати». У міжвоєнний період й аж до серед. 40-х вони «»посівали» житом, кукурудзою, сімням (насінням конопель), насінням льону, рідше пшеницею. При цьому примовляли віншування, дооре відоме на всій українській етнічній території аж до Перемишлянщини на заході: «Сійся-родися жито-пшениця /всяка-пшениця/. Коноплі по стелю, сорочка по землю, льон по коліна, щоб у вас голова не боліла!» М.І.Побурян[2]. З приводу кожної з культур, слід гадати, було спеціальне ворожіння, але збереглося в пам’яті старожилі лише про жито: “Житом посівали — щоб життя було”. Посівальникам давали трохи грошей (5-10 лей), калач і миску горіхів. А зерно, яким вони посівали, господарі дбайливо підзбирували і використовували у скотарській магії й ширше — магії плодючості: давали худобі «щоби була здорова», зокрема «коли корова не могла розтелитися». В останньому випадку худобу ще й посипали зерном. Доля новорічних обходів посівальників за радянської влади була подібною до інших народних обрядів: «посівати запрещали».

Другий Святий вечір (на Ардана).

Готували здебільшого ті ж пісні страви, що й на перший Святий вечір, кутю. вареники та інше.

Ардана, Ардан (Йордана. Боїгоявлення. Хрещення Ісуса Христа).

На Ардан вирубували хрест у кризі річки й святили воду. Як випадала тепла зима, то святили воду «коло прала” “це така дуже велика нора, де перуть”. Освяченою водою після служби господар кропив обійстя, худобу, оселю й домашніх, щоби запобігти всілякому лихові. Цю воду лили і до кринички. А батюшка обходив село й теж кропив.

На Кельменеччині йорданською водою так само кропили обійстя і худобу, а також давали дівчатам вмити обличчя щоби були вродливими і здоровими.

Разом із водою також святили трійцю із васильку – своєрідний букетик, у який вкладається свічка і хрестик. Свічкою з трійці робили в хаті на сволоці хрест, який стирали на Стрітення. Цю свічку гілку зберігали як магічний засіб від грому і грози (поряд зі стрітенською). Її запалювали , “як дуже гримить”. Обрядів йорданської магії загалом в селі й досі.

На Ардана під час освячення водина річці місцеві мисливці стріляли з рушниць. “Відай, від вовків…”, — намагаються пригадати смисл того обрядового дійства старожили. Ця стрільба слугувала і для приготування своєрідного засобу лікувальної магії. У ствол рушниць набивали хустини, а попіл із них після вистрілів збирали і використовували як помічний засіб від болю у вусі в дітей.

М’ясниці (від Йордана).

М’ясниці “зачиналися від Коляд”. Сигналом, який сповіщав про початок цього календарного циклу, були постріли під час водосвяття на Йордана – отже, вже можна було вінчатися. Розпочиналися й традиційні жіночі заняття: “Цілі М’ясниці пряли”.

 

Стретеніє (Стрітення Господнє).

Основним магічним засобом, який отримували на це свято, вважалася стрітенська свічка. Головне її призначення – слугувати оберегом від грому. У грозовій магії використовували так само, як і на арданську: “світили і виходили з неї надвір, як дуже гриміло і блискало”. Стрітенську свічку використовували і з лікувальною метою, оскільки вважалося, що “помічна для того, хто тяжко слабий”. На Стрітення святили й воду, яка, відповідно, набувала лікувальних властивостей, тож її давали пити хворим. Стрітенською водою також кропили “слабу худобу” .

Господині, повернувшись додому після богослужіння, хустиною витирали на сволоці хрест, зроблений свічкою з трійці на Ардана. Від цієї ритуальної дії стирання народна етимологія виводить і назву свята. Для дійства використовували чисту хустину, яка була трішки припалена на Ардана, після чого її зберігали у трійці (з василька) і теж використовували як магічний засіб для лікування. Наприклад, коли боліло вухо, хустину підпалювали й обкурювали хворе місце “кажуть, що перестає”.

Приготування згаданих стрітенських магічних засобів та їхнє використання почасти збереглося у селі до наших днів.

Гишковий тиждень (М’ясопусний тиждень, передостанній перед Великим постом).

Цього тижня ще можна було готувати і споживати гишки, чи м’ясний студенець.

Гишкова субота (Вселенська поминальна, ще родительська субота).

Належала до головних поминальних днів у році: була “помічна для поминків” (прирівнювалася до Дмитрової суботи). У 20-30-і роки до цього дня пекли калачі, варили холодець, яйця. Страви несли до церкви і роздавали за поману.

Чорна неділя (М’ясопусна неділля).

Уже не можна було вінчатися.

Масний тиждень (сирний тиждень, масляниця загальна, останній тиждень перед Великим постом).

На Масний тиждень можна було споживати зі скоромного лише молошне(сир, молоко) і яйця. Накладалося табу на деякі жіночі заняття зокрема остерігалися прясти і взагалі обходитися з прядивом, «бо скрізь заведеться міль«. Цього тижня здебільшого вже не робили весіль.