Історія Берестя

Моя земля!
В пшеничній позолоті,
Пливе у вічну зоряну блакить.
Моя земля –
Гніздо людської плоті
І духу нашого,
Що в грудях пломенить.
В. Васкан  „Моя земля».
Серед багатьох сіл і міст на карті Буковини позначено наше маленьке, гарне село, оточене садами і лісами.
Село Берестя розташоване на відстані семи кілометрів від траси Київ — Чернівці, в тридцяти кілометрах від районного центру Новоселиця і в шестидесяти кілометрах від обласного центру — Чернівців. Вперше назву нашого села згадувано в документах 1456 року, за рік до приходу до влади в Молдові Штефана Великого. У 1843 році інженер Етнер склав карту Бесарабії. На цій карті було позначено і село Берестя, а напроти назви села — рік створювання села — 1456. А про походження назви села існують кілька легенд. Одна з них говорить, що походить назва села від слова „ берест «.

Говорять, що в давнину на території, де тепер розміщено село ріс берестовий ліс. Перші поселенці спочатку очистили територію, потім почали орати, сіяти ці землі і стали її жителями. Село називалось Берестя. В селі налічувалось двадцять одне господарство. Хати були з глини і покриті очеретом. Навколо своїх хат господарі мали свої городи і левади. За селом знаходилися пасовиська. До кінця XIX століття село налічувало 50 господарств.

Але є ще одна версія виникнення села Берестя. Говорять, що поблизу теперишньої річки Борич знаходилось село, засноване турками. Під час австрійських походів майно багатого турецького паші повністю було знищено. Населення, що залишилося переселилося на пагорб, де залишилися три дерева бересту, які лишилися після рубки лісу, і заснували нове село. Першим у нове поселення оселився багатій на прізвище Рафаловський. Потім родини Томулець, Стець, Молдован, Боканча та інші. Ще пізніше в селі з’явилися родини Скрипник, Кодряну… Село було названо Берестя.
У 1735 році в центрі села була побудована дерев᾽яна церква з ортодоксальним християнським віросповіданням.  В 1990 році в селі почалося будівництво нової церкви.  У 1996 році було освячено нову Свято Успенську церкву. Про існування школи в селі Берестя дізнаємося з матеріалів інспекторського контролю проведеного в 1896 – 1897 навчальному році. Один з інспекторів занотував в одному звіті, що школа була створена у 1892 році на кошти сільської спільноти і з допомоги ерапхіальної ради.
Школа була розміщена в сільській хаті. На час проведення перевірки в школі навалося 21 учень, серед яких одна дівчинка. В 1896 -1897 навчальному році ніхто з учнів не змогли здати випускні іспити. Святе Писання викладалося учням сільським священиком Деомидом Михайловичем. Учителем був Федір Кровіцький. Причину невстигання учнів було пояснено іншим інспектором 1913 року : «Діти не відвідували постійно школу у зв᾿язку з тим, що у дітей не було вбрання». У 1914 році було перевірено стан викладання релігії, яку на той час викладав  священник Гримальський, священник сусіднього села Малинівка. Того року уроки почалися лише у грудні. В цьому році школа знаходилася в сільській хаті в центрі села, недалеко від церкви.
З документальних даних ми дізнаємося про кількість учнів на цей час:
1913 -1914 навчальний рік 28 учнів ( 20 хлопців, 8 дівчат; в І класі 13 учнів, в ІІ класі 15 учнів)
1914 – 1915 навчальний рік 30 учнів ( 28 хлопців, 2 дівчат).
Зі слів односельця Бишка Івана Павловича дізнаємося, що у 1928 – 1929 навчальному році ввели чотирирічне навчання, навчання проводилось в хаті Лисенко Григорія Івановича.
З 1929 по 1939 роках навчання стало семирічним. Серед учнів   школи був майбутній учитель сільської школи  Котилевський Георгій Самсонович.
Із документальних даних дізнаємось, що у 1929 році в селі Берестя налічувалось 234 господарства, 83 хлопці та 72 дівчини шкільного віку. До списку учнів були записані лише 80 хлопців та 72 дівчини, але відвідували школу лише 57 хлопців та 21 дівчина. В школі викладали 2 вчителі: Педурару  Єміл та Рошковану Іван. Навчання проводилося в хатах Тігай Гавріїла Дмитровича та Чикалеу Івана. Потім школа перейшла у хати селян Лисенко Георгій Несторович, Романел Іван, Томулею Масиль Васильович, Боканча Георгій Афаннасіевич, Кодрян Віра Іванівна.
Перші вчителі, яких знають селянє – це Кішлар з Котелево в 1930 – 1937 р.р., Кіцак – румин, Монка і Натан – вчителі з Чернівців, працювали в 1938 – 1939. В цьому ж році в селі почали будувати школу в центрі села. У будуванні школи брали участь Долгий Василь Павлович та Скрипник Іван Степанович. У 1940 році школа була здана в експлуатацію. В ній діяло дві класні кімнати та маленька кімната для вчителів.
Директором школи на той час був Чернявський Володимир Гіоргієвич, а в 1941 році вчителями були два румини Цігеніле та Дуйку. У 1943 – 1944 вчителем працював мешканець села Жирівка Васильків Віталій та Іванович Василь Деомидович з Балківців. На той час було 4 класи. Вчителями працювали Амброжевич Ніна Іванівна, Котилевська Антоніна Філіпівна та Котилевський Георгій Самсонович.
З 1951 року в селі відкрилася семирічна школа. Директором був призначений Долгий Василь Іванович з Рідківців та завучем був Вирста Семіон з Клішківців. Вони працювали до 1953 року. З вересня 1953 року директором працював Прекуп Володимир Серафімович з Костичан.
Першою піонервожатою була Грішка Марія Костянтинівна, потім Прокурат Катерина з Черленівки, потім Боршевич Харитина Гаврилівна з Динівців. У 1971 році була здана в експлуатацію нова будівля школи на 194 місця.
Директорами працювали Гладун Фома Іванович, Томулець Ксенія Миколаївна, Скудельник Михайло Іванович.
В селі було три вітряка (вітряні млини), сільська рада (прімерія). Люди почали називати свої землі: Костіша, Бахна, Булбоана, Арія, Будеюл, Боріч. До 1940 року в селі налічувалось 203 господарства, в них проживало 1024 її жителів. 28 червня 1940 року нове життя прийшло на буковинську землю. Але це нове життя прервало напад фашистських загарбників. Піднялись на захист своєї Батьківщини і наші односельці. Війна відняла життя 41 жителів нашого села і тільки після перемоги люди почали працювати в мирі. В 1947 році, як і в інших селах району почали організовувати колгоспи. З великим трудом, але все таки в тому 1947 року вдалося створити колгосп, який назвали „Комунар». Председателем став Молдован Прокопій. З 1950 року керівником колгоспу став П.І. Ткач з Довжку. Йому на зміну  прийшов І.В.Білий з Шишківців (1952 рік). В 1955 році головою колгоспу став І.В.Каптар з Костичан. А в 1959 році до колгоспу „Комунар» приєдналося ще 3 села — Малинівка, Довжок і Керстинці. Головою був Баблюк І. з Клишківців. Через 3 роки, в 1962 році, село Керстинці вишло зі складу колгоспу „Комунар», головою залишився Перепеновський.
3 1965 року головою колгоспу став Бернік Георгій Василевич з села Малинівка, спеціаліст з вищою освітою, людина з прекрасною душею, знаючий секрети і потреби землі. Він був у керма до 1973 року. Бистрими темпами розвивався колгосп — раділи цьому і прості трудівники, і спеціалісти. За відмінні успіхи в своїй роботі путьовкою на Виставку Досягнень Народного Господарства в Москву був направлений зоотехнік Стець Петро Васильович. На конференцію молодих спеціалистів у місто Минськ були направлені і спеціалісти нашого села. Великою радістю для наших односельців було те, що в селі побудували маленький електричний млин, маленький клуб, де по неділям молодь організовувала вечора, танці. Під час релігійних свят на полях перед колгоспниками виступали старші покоління аматорів з концертами. Найчастіше під час обідньої перерви. В 50 — 60 роки в колгосп прийшли ряд молодих трактористів. А керував їх роботою Русу Олексій Семенович, Ось вони — гордість нашого колгоспу : Григорій Власович Замар (спереду), Іван Афанасієвич Боканча і Костянтин Іванович Руснак, поряд їх наставник, бригадир тракторної бригади Русу Олексій. Для берестян великим святом стало відкриття нової двоповерхової школи. В 1971 році восьмирічна Берестянська школа прийняла своїх перших учнів. Легше і краще стало працювати педколективу школи в нових світлих і добре обладнаних класах під керівництвом директора Скутельника Михайла Івановича з села Байраки Глибоцького району. Село знає своїх ЗО  учителів, майже всі з вищою освітою. Пишаємося ми своїм односельцем — журналістом Василем Карлащуком, якій працює в редакції газети „ Зоріле Буковіней». Багато випускників школи працюють лікарями, інженерами, бугалтерами в різних куточках України і сусідній Молдові. В 1973 році наш колгосп перейменували в „ Дружба народів» і головою стає досвідчений спеціаліст по сільському господарству — Капрош Федір Олексійович. Бистрими кроками розвивається колгосп. Передовиками виробництва стали люди з нашого села. На Дошці Пошани довгий час були фотокартки голови колгоспу — Капрош Ф. О., доярки — Бишка Валентини Василівни, тракториста — Молдован Олексія Константиновича, чебана — Боканча Василя Івановича, ездовой Котилевський Максим Федорович, скотник -Руснак Іван Порфирович, шофер — Котилевський Порфір Федорович. В 1991 році рішенням загальних зборів колгоспників наше село вийшло зі складу колгоспа „Дружба народів» і створили новий колгосп „Берестянський», головою був вибран С.І.Бакалим.
Мінялися часи, мінялися голови колгоспу, сільських рад, мінялися назви установ: колгоспи перетворювалися в асоціації, сілііьські ради переходили з одного села в інше, але люди залишилися ті ж самі — трудолюбиві, доброзичливі, веселі і чуйні.
Зараз у нас в селі працюють 4 приватні підприємці, які займаються вирощуванням великої рогатої худоби, овець та кролів. Отже село продовжує розвиватися. З кожним роком воно стає кращим більшим та багатшим.